Збірка оповідань – The Ukraine Артема Чапая

Це з тих книг, яку хочеться тримати в домашній колекції, щоби раз по раз до неї повертатись. Бо вона від першого і останнього рядка про нас, тих, які живуть у великому мегаполісі чи в містечку, де всіх всіх знають. Які їздять на добрих джипах чи жовтеньких жигулях, чи, може, сплять на верхній полиці забацаного плацкарту.

Книга про нас

Це ми, які дружать, закохуються, виховують дітей, мандрують, роблять помилки і вчаться прийняття себе та інших. Це ми від несміливого підліткового кохання і до страшних сімейних таємниць. Це ми, від кумедних байок про карпатського ведмедя, до сумних одкровень у повоєнному Слов’янську.

Від черешень у гостинному Мелітополі до містечка для переселенців під Харковом. Це ми, від Заходу до Сходу. І, господи, як добре, що є такий чудовий кореспондент і письменник, як Артем Чапай, бо він може просто взяти і запитати, про що ж ми мріємо. А потім – закарбувати наші мрії на сторінках своєї книги.

Як автор мандрував просторами України?

Він може об’їхати своїм байком усю країну, може мандрувати довоєнним і воєнним українським Сходом і слухати Донбас. Може нелегально попрямувати болотами в самих кедах у Чорнобильську зону, може труситися моциком бездоріжжями в безпросвітну зливу. Може чергувати з нічним патрулем і пхати базарну тачку разом зі світанковим вантажником.

Він має стільки історій, і навіть якщо в жодній з них ви не впізнаєте себе і своїх близьких, будьте уважні у висловлюваннях і думках, раптом він поряд з вами вже пише чергову книгу.

У кожного своя
TheUkaine

І там будете ви, без прикрас і цензури. Бо це #TheUkaine, така як є, як вона кожному озивається і кожному болить. З нечітким поділом на хороших і поганих, без розпізнавальних знаків на “своїх” і “чужих”, бо його, того поділу насправді й немає. Є лише 100500 відтінків сірого, що може, в залежності від обставин, розцвітати різними фарбами й кольорами.

Для когось #TheUkaine затиснена у невидимий кулак, який без упину шмагає базарників тяжким батогом, для когось вона сховалася у надрах бездонної сумки в клітинку, а для когось-таки символізує саму любов, хоч і з домішками мазохізму. Але вона повсякчас доводить нам, що:

“Люди прекрасні, навіть якщо самі того не розуміють”.