Бучак – диво посеред Канівських гір

by Олена · 11/06/2019

Вихідними втретє відвідали #Бучак, штучне озеро на Канівщині, оспіване гуртом “Тартак”, сфотографоване і намальоване не знаю скільки разів і навіть зняте в кіно. Добиралися до нього з іншого боку, ніж торік. А саме – стежкою, що в’ється поряд із Дніпром, і таки веде вас до озера.

Їхали спочатку машиною, потім з кілометр чимчикували пішки: і сковзалися слизькою мулякою, і мало не падали в грязюку, і наслухалися пташиних пісень, і насміялися вдосталь.

Про Бучак співав Сашко Положинський:

Горбами, ярами гребу за грибами…

Приблизно так усе й було, тільки замість грибів, ловили в калюжі пляшку з водою, що, напевно, відчула себе зеленкуватою жабкою і вискочила з торби на волю. В той час як я балансувала над багнюкою, рятуючи 3 торби і своє немаленьке тіло від фіаско.

Бучак, старе-нове місце сили для мене. Немає часу пояснювати, чому. Наведу кілька фактів.

На Бучаку майже всі вітаються. Куди б ти не йшов, чи туди, чи звідти, ніби потрапляєш у коло давніх знайомих, які діляться своїми враженнями і з радістю дадуть кілька порад: де краще купатися, де тепліша вода і де знаходиться пляж.

На Бучаку відбуваються різні мистецькі акції та фестивалі, як от #БарбаНаБучаку, на яку ми минулого року так і не потрапили. Тут повно химерних персонажів, про яких розповідають місцеві, але ми їх не зустрічали.

Бучак – справжній клондайк для фотографа, кінематографіста чи для “артиста зору”, як сказав би Іван Франко. Недарма тут заростають густою травою колищні знімальні майданчики Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Андрія Тарковського, Володимира Денисенка та інших митців.
У 2013 році режисером Олегом Чорним знято документальний фільм про цю місцевість «Голівуд над Дніпром. Сни Атлантиди».

Село Бучак налічує зараз усього кілька хат, адже основна його частина була затоплена і навіки похована під водами Канівського водосховища.
Озеро Бучак утворилося із нижнього котлована недобудованої тут ГАЕС. У ньому чиста вода, яка не цвіте ряскою і не застоюється за рахунок великої кількості підземних джерел.
Тут немає латаття і купи водяних рослин, натомість у воді плавають черепахи, у повітрі кружляють чайки і різнобарвні бабки.

Загалом, флора і фауна в околицях озера унікальна: квітнуть різноманітні квіти, навколо купа різнобарвних мохів, на пляжі живуть вужі й маленькі рибки. У траві скачуть крихітні жабки.
Ходять чутки, що в Бучаку мешкають величезні риби, а глибина водойми сягає 30 метрів.
Археологи розкопали в цій місцевості стоянки первісних людей, також тут розташовано багато знахідок трипілького періоду і княжих часів.
Зокрема, стверджується, що з криниці Рожени (до якої ми теж дісталися і де знаходиться ще один мистецько-історичний об’єкт, обплетений рушниками, іконами і всілякою символікою) пили воду руські князі.

На схилах навколишніх Московських гір а також на території гори Лисуха (від якої, після будівництва Канівської ГЕС лишилася лише третина), знайдено давньоруські поховання, а також відкрито велике середньовічне місто.
За 2 км від озера розташована Бабина гора (до неї ми ще не ходили). Це потужне місце жіночої сили і, згідно досліджень археолога Бориса Рибакова, “провідне святилище ранньослов’янського періоду”.

Будівля покинутої ГАЕС (яку було відшукати досить важко) – це сучасний арт-об’єкт з дивовижними “наскельними розписами” і химерною архітектурою.
І, нарешті: Бучак – це місце, де можна без остраху шубовснути у воду з тарзанки і поганяти на сапі. Бо хвиль і хвилювань майже немає.

Загалом, це лише окрайці відчуттів та вражаючої магії Бучака. Інформацію про історичні факти, розкопки та “перетворення” часів радянського періоду я чула з оповідок або знайшла в інтернеті.
Буду вдячна, якщо хтось доповнить або надасть трохи конкретики: які артефакти були знайдені, де зберігаються, де знаходяться давньоруські поховання і залишки середньовічного міста.

А поки що – плануємо нову подорож на Бучак.