Блог Думандри

Привіт! Я Олена і я люблю мандрувати – літаками, потягами, автобусами, автомобілями і на своїх двох, що там уже казати. Іноді я вдаюся до подорожей у часі – сторінками цікавих книг чи кадрами бентежних фільмів.

Що я люблю?

Обожнюю відвідувати українські фестивалі, відчувати енергію, що вулканом проривається зі сцени, і ловити захоплені погляди фестивальників та фестивальниць.

Захоплююся історією – читаю історичні розвідки та статті, люблю старі фотографії, спогади, архіви. Моя найбільша пристрасть – Україна у 20-30-х роках минулого століття – її розквіт і знищення, її піднесення і падіння – її “Розстріляне Відродження”.

Відвідую і спокійні заходи – книжкові презентації, вистави, прем’єрні кінопокази. Там свій кайф і своя міні-аеробіка: вдивляння у зачаровані щирі очі, слухання себе й інших, посмішки, автографи, фотоспалахи. І мрії, мрії…

Про що я мрію?

От би опинитися за лаштунками тих прем’єр і презентацій. Бути Творцем, а не спостерігачем… Але у кожного свій шлях, дорога, стежина, колія і навіть своє шосе. Я вже казала, як люблю дорогу? Будь-яку, аби рівну і без ям: хоч туди, хоч назад, хоч вправо, хоч уліво.

Чому така назва блогу?

Хоча, звісно, дорога до пригод приваблює найбільше. А потім на свіжих чи не зовсім свіжих емоціях, намагаюся записувати свої думки про побачене, почуте, пережите, пройдене і навіть з’їдене – аби на користь! Саме тому і така дивна назва блогу – Думандри – як Думки і Мандри.

Чого я хочу від блогу?

З кількох крайніх подорожей я вже привезла декілька крихітних замальовок у фб, але то лишень про мене, про моє життя. Так народився хештег #ПодороЖити, та з того нічого цікавого не вийшло.

Тому хотіла розпочати писати не лише про себе і свій досвід, а глянути на речі більш відсторонено: пофантазувати. Бо фантазії – це теж мандри – аби без допінгу!:)

Понад усе я ціную…

Понад усе ціную і люблю своїх рідних і своє життя. Бачу життя, як ту дорогу, якою тебе може вивести на родючий багатовимірний острів, а може збити на манівці…

Що варто брати в дорогу?

Гадаю, що в далекі блукання варто брати із собою паспорт, гаряче серце і холодний розум. За останнє в цьому короткому, але неповному списку відповідає мій чоловік Сашко.

Він і організатор, і спонсор, і натхненник наших пригод. Загалом, якби не він і його інженерна освіта, я б не розпочала цей блог. Що з цього вийде – не знаю, але в будь-якому разі в мене лишиться цей блог і дорога.