День у Відні

Палац у Відні

Поїздка до Відня новітнім потягом, та ще й на 9 річницю весілля стала приємним бонусом, про який я навіть не наважувалася мріяти. І навіть не фантазувала, як то воно завтра буде, аж до вкладання о 1 ночі за місцевим часом.

Що я знала про Відень?

Все що знала про Відень, те й моє: Моцарт ( до речі, він народився у Зальцбурзі, куди попрямував далі наш потяг), королі, кайзери, Бельведер, захер, імперія, Габсбурги, маєтки й пам’ятники).

Навіть за порадою почала читати книгу Девіда Вейса про життя Моцарта (680 сторінок, 400 лишилося, тепер планую прискоритися), а так то й на 1 день перебування у місті з історією цілої епохи, не планувала встигнути багато.

Що я уявляла?

Уявляла собі, як буду шпацирувати під руку з коханим бездоганними вулицями Відня і смачно вдихати повітря з іонами австрійського шику, чаруватися побаченим і слухати приємну серцю німецьку мову, напружуючи пам’ ять, видавати давно забуті фрази німецькою ( дива не сталося).

Фонтан біля палацу

Що було насправді?

Та сталося купа всього, як і має бути у Відні. Коли перший шок (приємний) після 3 годинного перебування у потязі пройшов ( це тоді ще вбиральні не бачила), наші ніженьки ступили на австрійську землю. Від вокзалу до палацу Шенборна дісталися пішки – цікаво пройтися, до того ж євро валюти в нас не було. Це не Будапешт, де обміняти гроші можна на кожному кроці.

Центр Відня

Різниця між Віднем і Будапештом

Після трьох днів перебування у Будапешті вже вловили істотну різницю між столицями Австрії та Угорщини. Це стосується не лише мови та цін (останнє пічально геть). Це сам плин життя, його культура і чуття стилю, як би заштамповано це не звучало.

Вулицями Будапешта володіють безхатьки, трапляється дорогою сміття і нечистоти. Людей не багато, проте вони активно спілкуються між собою, вправляються в спортивній ходьбі та вигулюють кумедних малих песиків у крихітних намордниках.

Такі аксесуари у комплексі з повідками обов’язкові для всіх порід, малих і великих, і для особин без породи також, за якими ходять слухняні господарі з мішечками. Люд на вулицях міст палить цигарки і, здається, не дуже довіряє електронним і модним антистресовим гаджетам (вейперів не бачила, у телефонах сидять мало, спінерів не крутять).

Архітектура Відня

На відміну від баченого в Будапешті, Австрія більш “вилизана” й білосніжна, проте ми зацінили тільки палаци й центр Відня. Де стоять сортувальні контейнери для прозорого і окремо для кольорового скла, де миють фонтани й полірують асфальт, де на велодоріжках (неймовірно!) снують велосипедисти.

Люди Відня відкриті, як на моє чуття. Ті, що нам траплялися, радо поспішали допомогти, переходили миттю на англійську, всміхалися.

Наприклад, у метро, коли ми вчетверте марно намагалися розрахуватися за квиток платіжною карткою, одна леді привітно підказала, що саме треба натискати і коли. І так, звертання “леді” жінкам дуже личить.

І так, я розуміла не лише звертання, а й те, що було після них. І відповідала, і мене розуміли. Часом, без метушливих слів. Бо не було ані метушні, ані відчуття ніяковості. Все наповнила собою хвиля прекрасного.

Архітектура і дух Старої Європи

Звісно, з архітектурою, як то кажуть, склалося в обох містах колишньої Австро-Угорщини. Передати за допомогою фото цей масштаб неможливо. Словами теж – це як з музикою, краще почути на власні вуха.

Констатую, якщо добре прислухатися, потяги у Відні вистукують мелодії вальсу. Біля метро пан грає класику на флейті, а симпатичні, впряжені в карету коники, чекають на пасажирів, шляхетно відставивши ніжку.

Найбільше хотілося знайти у Відні золоту підкову на щастя. Або ж ніколи не втрачати свою. #ПодороЖити

Вас може зацікавити:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial