У Кракові, у Кракові…
Це, направду, королівське місто зустрічало, частувало, дивувало нас на початку минулого літа. За місяці, що минули, спогади не лише не розмилися, вони стали яскравішими, милішими, ріднішими.
Мабуть, через те, що на світлинах ми трохи молодші, там на календарі – світанок червня, за плечима неймовірна мандрівка Бесарабією, а попереду – дивовижні й завше нові Карпати.
Як ми подорожуємо родиною?
В моєму життєвому циклі крайніх років літо – це запрошення до сезону пригод.
Я фрілансер, отже, канікули можуть бути, коли завгодно, певне, як і саме літо. (Були б ресурси). Проте літо (особливо серпень) у крайні роки надзвичайно щедро дарує мандрівки нашій родині і “підкидає” тих, хто може подбати про нашого кота Велеса.
Ну як підкидає – у них просто немає вибору. Ну як дарує – все грамотно і ретельно продумує і фінансує Сашко.
Що стосується перельотів
- Спочатку він дивиться, які квиточки і в якому напрямку ми можемо і хочемо собі придбати у лоукост авіакомпаніях (якщо мова йде про Європу).
- Звіряється з моїм бажанням летіти в те чи інше місто (я завжди хочу всюди, особливо якщо це бюджетно і не довго сидіти на одному місці).
- Потім бронює житло, замовляє трансфер і бере квитки на потяг. Як це було цього разу, бо до Кракова ми летіли з Львівського аеропорту.
До Кракова через Львів
Львів – це був приємний бонус, бо його можна відкривати щоразу наново, неповторно і завиграшки для власного світогляду. Кожного візиту до Львова турист відчуває себе недосвідченою дитиною, що сягнула своїм поглядом углиб власного єства, у серце власної історії. Про своє перше знайомство і подальшу туристичну дружбу зі Львовом я писала раніше у цьому матеріалі.
Так було зі мною, адже цього разу у Львові:
- Ми вперше піднялися на Львівську ратушу.
- Випили запаяної кави у “Копальні кави”, показавши Насті це дійство.
- Придбали мені сукенку вітчизняного бренду, якого немає в Черкасах.
- Пошпацирували милими львівськими вуличками, запримітивши кілька цікавих екземлярів серед людей, пам’ятників, муралів та ін.
- Побували у Львівському аеропорту.
Саме Міжнародний аеропорт Львів ім Данила Галицького став для нас відправною точкою до пригод у Кракові. Це вже зараз одразу дві лоукост авіакомпанії літають напряму Київ- Краків (Wizzair та Ryanair), а тоді навіть чуток про це не було. Тільки перельот Wizzair зі Львова до Катовіце.
Якихось 50 хвилин у повітрі, перенесли нас на 325 кілометрів на Захід, проте на годиннику залишився той самий час. Магія! Просто між нами і аеропортом Катовіце година різниці, яку можна витратити на споглядання хмар, читання і страх висоти.
Саме такими були для мене ці 50 з гаком хвилин. А далі – завдання №1: дістатися до шляхетної мети, тобто до Кракова.
Після посадки, паспортного контролю та всіх цих перевірок зі взуванням-роззуванням, зніманням пасків і витяганням телефонів (багажу ми не мали), 100-кілометрової поїздки бусіком Катовіце-Краків, ми, нарешті вийшли на вулицю і змогли видихнути:
Привіт, Краків. “Ти прекрасний!”
– зазвичай додаю я до привітання, якщо ніхто не вітається у відповідь.
Шлях до тимчасового дому
Шлях від вокзалу до нашої квартири був недовгим, але прекрасним, незважаючи на дощ і мокрі кеди. Але яка різниця, які в тебе кеди… продовження цієї фрази знають майже всі. Від цієї краси навколо навіть страшно було уявити, а що там далі, якщо від початку складно зафіксувати голову і щелепу в одному положенні.
Я маю певний досвід споглядання європейської архітектурної величі – на сьогоднішній день моїм найбільшим естетичним враженням є Відень. Проте це лише початок відкриттів, здивувати мене легко.
Дорогою до квартири ми заскочили перекусити у автентичне кафе “Хата”, яке знайшли за відгуками на гугл мапах. Нас привабив саме цей заклад, адже він розташований неподалік вокзалу, має хороший рейтинг і помірні ціни.
У “Хаті” ми скуштували журек, гуляш у хлібині та бігос (тушену капусту з м’ясом), випили пива. Загалом, вирішили зацінити національну кухню, розпочавши з попсових страв (ними ж і продовжили, про це буде далі).
Не обійшлося без моєї улюбленої рубрики #Облажалася, коли я вже вдруге замовила у Польщі картопляний пиріг, а ним виявився просто величезний пересмажений дерун.
Мовний бар’єр чи його відсутність
Меню в Хаті – польською та англійською мовами, офіціанти вільно володіють англійською, проте нам “заслали” російськомовного офіціанта. Ще до того, як ми встигли відкрити рота, і це приваблює і лякає водночас.
Лякає, що тебе ідентифікують, як східного слов’янина, який апріорі знає російську мову, є її беззаперечним носієм. Однак, приваблює те, як наші сусіди поляки вміють швидко реагувати на запити клієнта.
До речі, російськомовні офіціанти нам траплялися і в інших закладах. І вони були не такі привітні, як польськомовні. Їхня поведінка випромінювала поєднання таких якостей, як зарозумілість і пихатість.
А от україномовна дівчина нам зустрілася згодом у супермаркеті на касі. Вона спершу прислухалася до нашої бесіди, і почала розмовляти з нами українською, коли зрозуміла, що ми жвавенько сперечаємося між собою, скільки в чеку коштує пакет, ггг.
У всіх інших ситуаціях на допомогу приходила англійська, якою я особисто володію на достатньому рівні, аби щось купити, замовити, попрохати свій розмір і т.д.
Траплялися й такі продавці й працівники сервісу (рідше) які не знають англійської, лише польську і додатково, наприклад, німецьку. В такому випадку, можна вільно говорити українською й прекрасно порозумітися. Що, власне, я і робила, не парячись із приводу своєї англійської – лайфхак для ледарів.
Інтер’єр у кафе “Хата”
Інтер’єр у Хаті чимось нагадував український сільський: мурована піч, кольорові килими, затишні фіранки, маленькі віконечка між приміщеннями, домоткані рядна, якісь милі засушені букети і старовинний посуд. Навіть вбиральня була точно, як на дачі, з алюмінієвим рукомийником і мімішними рушничками.
Столи і лави у закладі – дерев’яні: міцні, якісні, стилізовані під старовинні, бо трохи навмисно затерті. Місця для гостей розташовані рядами так, що всі сидять за столами, які щільно прилягають один до одного. Це справляє враження великої спільної родини. Однак, при цьому кожна компанія обідає за окремим “своїм” столом. Також є компактні столики на чотирьох.
Ми примостилися на яскравій дерев’яній лаві, за грубезним спільним столом, де окрім нас, обідали ще кілька пар. Я помітила, що у Польщі це нормальна практика “підсідати” до інших гостей, якщо не вистачає місця у закладі.
За сусіднім столом ( чи то пак, низкою столів) дзвінко і дружно святкувала щось італійська (я так, принаймні, вирішила) родина. Вони не були загрозливо-гучними, а, радше такими зворушливими і веселими, що навіть хотілося приєднатися до їхньої бесіди, і мені згодом трохи випала ця нагода.
Ось, як це було. Ми розрахувалися і пішли собі далі, аж раптом за 2 квартали, прийшов час для моєї ще однієї рубрики #Забула.
Довелося вертатися до кафе, де на підлозі під столами і ногами італійських дітей валялася моя сумочка з телефоном і грішми. Привітний італійський дядечко одразу помітив, що я відчайдушно щось шукаю, підсвітив ліхтариком і врятував мене від рубрики #Невдобняк.
Про наше краківське житло
Далі було знайомство з квартирою: пошуки ключів за вказівкою власника, заселення, розпакування речей, розглядання меблів і таке інше. За 150 доларів на 5 днів ми отримали в оренду квартиру-студію з двома ліжками, телевізором, кухнею, ванною, посудомийкою, посудом та іншим дріб’язком.
Наше помешкання нам трьом дуже сподобалось. Як і його розташування: вуличка внизу була досить затишна і доглянута, біля входу нас привітно зустрічав маленький палісадник з квітами і зеленим плющем. У дворику – міні-садок з газоном і крихітними грядками. Така собі алюзія на маленький рай у великому місті.
Проте лише за кілька десятків метрів уже простягався жвавий проспект, яким курсували автобуси і трамваї, вишивали сивочолі чоловіки на кабріолетах та гасали (спокійно і впевнено) хлопці й дівчата на велосипедах.
Кожен. На своїй. Ділянці. Дороги. Рівної. Дороги.
Транспортна система Кракова
Як і в інших містах Європи, де мені доводилося побувати – все працює ідеально. Таким чином, ви можете розраховувати час і планувати, о котрій годині дістанетесь до місця призначення.
На зупинках присутні електронні або паперові табло з номерами маршрутів і часом прибуття громадського транспорту. Квитки можна придбати на деяких зупинках в спеціальних автоматах або ж в автоматі у трамваї чи автобусі.
Слід пам’ятати, що у трамваї за квитки можна сплатити лише готівкою. Тому для розрахунку платіжною карткою, треба шукати зупинку, де присутній автомат. На дисплеї обираєте, на який період і на яку кількість осіб ви берете квиток, все розписано кількома мовами.
Цікаво, що у Польщі діють спеціальні тарифи для пасажирів з дітьми. У Кракові квиток для 2 батьків і 1-2 дітей на всі вихідні коштує дешевше, ніж 2 квитки на разовий проїзд. Але обов’язкова наявність хоча б однієї дитини з вами.
Якщо виникають проблеми з розумінням, куди їхати, на допомогу прийдуть перехожі, пасажири, продавці пересувних яток. Та будь-хто вам з радістю допоможе. Окрім таких же туристів, що самі шукають поради.
У туристичних кварталах можна побачити парковку з розкішними каретами. Керують цим екзотичним транспортом симпатичні дівчата-візниці, які привітно запрошують гостей на королівську прогулянку.
Що ми встигли побачити у Кракові?
Ми мешкали неподалік найпривабливіших об’єктів, усього за кілька кварталів від них. Тому щодня тусили біля Вавельського замку та на його території (вхід туди вільний), гуляли площею біля Суконних рядів, намотували кола пішоходними вуличками.
Також у Кракові ми:
- побачили старовинну захисну споруду міста – Барабакан.
- побували біля будинку, де жив папа Іван Павло Другий.
- погуляли парком і територією Ягелонського університету;
- відвідали музей Фабрику Шиндлера та суміжні музеї;
- побували в королівській скарбниці та в історичному музеї на території Вавеля;
- зазирнули у пащу дракона на березі Вісли;
- скуштували запіканку та інші страви вуличної кухні;
- слухали мандрівних музикантів;
- багато ходили, сміялися, багато їли;
- ходили на закупи до торгівельного центру і декатлону.
Чим харчувалися у Кракові?
Окрім вуличної їжі, численних цукерень і кав’ярень, що їх не злічити на вулицях Кракова, бюджетний турист ( а саме такими ми були і поки залишаємося), має кілька варіантів.
- Готувати вдома. В нас на кухні була плита і ми кілька разів тестили цей варіант.
- Купити сухі страви “Харчі”, “Їдло” чи інші подібні сублімовані продукти, які треба тільки залити окропом. Вони смачні, поживні, дешеві й не містять глютамату, на відміну від “Мівіни” і подібного. А ще займають мало місця, що для лоукост перельотів стає дедалі важливішим.
- Знайти експрес-їдальню з помірними цінами в одному з численних торгових центрів. Ми “свою” знайшли і нам дуже “зайшов” тамтешній журек.
- Знайти недорогий паб, іншими словами – забігайлівку. Але, окрім пива, сосисок, салату і супу в ній може не виявитись нічого пристойного.
- Завітати до Краківського McDonald’s у центральній частині міста. Він розташований у старовинній кам’яниці і має відповідний лаконічний інтер’єр. Влітку там дуже комфортно і прохолодно.
- Обов’язково скуштувати величезний краківський бублик (обванажек), присипаний маком, сезамом чи цукром. Зазвичай їх продають привітні дідусі зі скляних пересувних яток просто на вулицях Кракова. Цю прісну випічку готували ще у 14 столітті для короля Ягайла і сьогодні вона стала справжнім їстівним символом Кракова.
- Не дивуватися, що краківська ковбаса у Кракові не та, за кого вона себе видає у нас. У Кракові – ця ковбаса по-нашому шинкова.
А взагалі-то, у подорожах завжди хочеться спробувати щось унікальне, місцеве, незвичне і нове для себе. Саме тому варто сходити на вечерю до ресторану або відвідати якусь милу кафеху.
Мені дуже імпонує, що більшість закладів завбачливо виставляють меню із цінами на літньому майданчику або біля входу, аби відвідувачі знали, на що розраховувати.
На центральній площі Кракова ми знайшли ресторан з однією зіркою Мішлен, проте вивчивши “теорію” зрозуміли, що на практиці зможемо дозволити собі хіба що салатик “Цезар”. Тому вирішили туди взагалі не заходити.
Однак, різноманітності смаків у Кракові нам не бракувало.
На мою думку, будь-яке місце варте, щоб його з’їли або хоча б, трохи понадкушували. Сподіваюся, мені вдалося “відкусити” ласий шматочок туристичного Кракова. Гадаю, це не остання моя з ним зустріч, до чого і всіх вас припрошую.
У наступному матеріалі я розповім, як ми відвідали музей нацизму, фабрику Оскара Шиндлера.
Останні коментарі