Макс Кідрук “Де немає бога”

Де немає Бога

Кідрук – це, мабуть, найпопулярніший автор у нашій сім’ї. Так вийшло, хоча він і не найулюбленіший. Його видання чекаєш, як Нового року, а його презентацій – неначе наближення свята.

І от, після майже десятка прочитаних і осмислених книг цього автора я, нарешті, дочекалася Його – психологізму і заглиблення у світ героїв у книзі #ДНБ. Саме героїв, а не одного персонажу, так, як, на мою думку, було в інших творах. Я дочекалася натяків на символізм, розлогих діалогів, зв’язку з реальною Україною і перетину сюжетних ліній.

За що я люблю Кідрука?

Розумію, що у тому жанрі, в якому творить Макс, все це не обов’язково, я люблю його за інше. А саме: за вміння пояснювати складні технічні речі простими словами, ілюструвати і наводити приклади, щоб такі гуманітарії як я, не відчували себе ідіотами.

Я люблю його невичерпну фантазію і вміння будувати сюжети з маленьких картин і навіть фрагментів. Макс для мене – це приклад успішного маркетингу, грамотної подачі свого продукту та організації вже згаданих вище книжкових презентацій, створення тизерів та популярних наукових лекцій.

Щодо сюжету

Щодо книги #ДеНемаєБога. Початок, як це буває у творах Макса, дещо технічно-теоретичний, однак, це пояснює подальші події. А саме – катастрофу літака, що сталася над піком Гашербрум 6, який досі лишається непідкореним.

7 уцілілих пасажирів, неприступні скелі: з пейзажу лише небо, прірва і льодовик, жодного затишку, холодне каміння, смертельна спрага і розхерячений навпіл літак. Чи добре я це уявила? Та я була там з усіма тими бідолахами!

Щодо героїв твору

Але вразила мене не скільки ця прикра історія, як окрема доля кожного з героїв. Макс підібрав їх так вдало, впритул до професій та національностей, що я чекала не лише на розв’язку катастрофи ( в якийсь момент все здалося очевидним). З більшим напруженням я чекала на кульмінацію їхніх життєвих історій.

Тільки уявіть, що після падіння борту вижили: німець, єврейка, росіянин, українка, 2 американця і маленька іранська дівчинка, яку оперативно перенесли з економ-класу в перший у момент, коли розгерметизований літак почав падати, а інші пасажири – гинути.

Низка “невипадковостей” на цьому не закінчується. Ті, хто пережили техногенну аварію й враз опинились в нелюдських умовах скелястого піку, мали досить “інтелігентні” професії: пілот, лікар, священик, власниця кафе, політик і гравець національної ліги американського футболу.

Чи допоможуть ці заняття зберегти героям їх людське обличчя, хто з них виявиться найкмітливішим, хто найлюдянішим, хто потенційним вбивцею, а хто слабаком. Кожен з героїв сідав у літак до Пекіна із важким багажем у серці, й для когось цей рейс відкривав нові можливості, а комусь мав стати спасінням.

Що не давало мені спокою?

Та що ж мені не давало спокою протягом всього читання? Це слово переслідувало і мучило мене до останньої сторінки. Це слово “смерть”. Її так багато в житті кожного з героїв, ще до того, як вони опинилися на піку Гашербрум 6.

Для одних вона пов’язана з професійною діяльністю та заняттям близьких, інших вона торкнулася опосередковано – через друзів і навіть через ворогів. А комусь із героїв лишаються у спадок тільки спогади, адже все життя протягом крайніх років – це суцільний ланцюг безглуздих і болючих смертей.

Мабуть, в цьому є якась філософія дорослішання, зрілості автора – писати про смерть як про щось неминуче, важливе і до болю особисте.

Якою літературою послуговувався автор?

Мені сподобалося, що при підготовці тексту автор використав не лише свої знання з галузі авіабудівництва і американського футболу, літературні надбання з теорії й практики виживання, світові бестселлери про катастрофи і фатальні сходження, а й психологічну літературу, твори з релігії й моралі.

Без них, дійсно, книга б не була такою повною, тому що саме катастрофа людської гідності й честі – це, на мою думку, найбільша трагедія, що сталася на піку Гашербрум 6. І ще дуже хочеться згадати про месердж цього твору, який став для мене провідним:

“Релігія – це не про Бога, це про повагу до того, ким ми є.”

Моя оцінка – 9/10.

Недоліки і зауваження

З недоліків – мене дратували русизми (вжиті не у діалогах, а в мовленні автора), а також деякі часто повторювані слова, що різали око. У сюжеті є один згаданий момент, який хз для чого там згаданий.

Загалом, книга мене задовольнила. Все окрім страшних, огидних або відвертих моментів, я читала своїй доньці. Дякую автору і бажаю редакторам бути трохи уважнішими.

Вас може зацікавити:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial