Макс Кідрук “Не озирайся і мовчи”
Так приємно дочитати книгу Макса Кідрука ще до завершення туру #100МістНОІМ і почувати себе “в темі”?. Ну майже.
Завершила читання ще вихідними, й зразу не хотіла нічого писати. Відчувалася порожнеча. А тепер забажала розказати, навіщо мені було потрібно прочитати саме цю книгу.
- Я не люблю фантастику, хорор, не читала антиутопію і жахів. Тому ця книга якраз для мене, оскільки в ній кожен із даних жанрів представлений дуже дозовано, помірно, грамотно, цікаво.
- Книга про будні підлітків, їхні страхи, пошуки, стосунки у контексті “Я -школа”, “Я -родина”, “Я – однолітки”. І хоча дещо змінилося з моїх підліткових часів, (майже все), частина переживань ще не застигла у часі.
- Саме темі часу, його ролі в нашому житті, його баченню у масштабі гігантського космосу й у сенсі мікрокосмосу маленької людини автор приділив левову частку своєї уваги. Час нікуди не біжить, а минуле насправді не зникає, воно існує поза нашою свідомістю.
- Автор змалював родинні стосунки на прикладі кількох сімей. І оскільки тема батьків і дітей знаходится поза часом і має неймовірнуу кількість відтінків, її ресурс не є вичерпним.
- Мені дуже імпонують наукові екскурси Кідрука, як майстерно він вплітає їх у сюжетну канву твору.
- Твори Макса сприймаються цілісно, усвідомлено, легко, вони насичені гумором і новими знаннями.
Останні коментарі